Випадкова жертва атомної зброї. Останній похід шхуни "Фукурю-мару" (5 фото)

Випробування атомної зброї – завдання складне та секретне. Підготовка та проведення таких випробувань пов'язані з великою кількістю заходів безпеки, але часом вони виявляються недостатніми. Так було 1 березня 1954 року під час випробувань Castle Bravo на атоле Бікіні американської водневої бомби, коли під удар потрапила японська рибальська шхуна "Фукурю-мару".





"Фукурю-мару" до атомного інциденту

Майбутню шхуну «Фукурю-мару» було збудовано 1947 року на верфі міста Коза у південній частині острова Хонсю під ім'ям «Котосиро-мару номер 7». Її водотоннажність становила 140,86 т, довжина налічувала 28,56 м, ширина 5,9 м, а осаду - 5,9 м. Енергетична установка потужністю 250 к.с. дозволяла розвинути швидкість 5 вузлів. Екіпаж налічував 23 особи.

У 1953 році шхуні дали ім'я Дайго Фукурю-мару, в буквальному перекладі - щасливий дракон номер 5. За фатальним збігом обставин, судно зробило 5 походів у море, під час останнього потрапивши під вплив американської ядерної зброї. Сталося це так.

Вийшовши в море 22 січня 1954 року, «Фукурю-мару» попрямувала для лову тунця до атол Мідуей. Наловивши кілька риб, шхуна втратила частину тралів і повернула на південь, до Маршаллових островів. Неподалік від атола Бікіні рибалки знову опустили трал, не підозрюючи про події, що відбуваються неподалік. Формально вони нічого не порушили — «Фукурю-мару» знаходилася поза введеною урядом США зони безпеки, хоча самі японці й не знали про її існування. Крім того, американські вчені сильно недооцінили потужність вибуху та обмежили занадто малу територію.

1 березня стався вибух водневої бомби. Точно невідомо, наскільки близько до епіцентру знаходилися рибалки — може йтися як про 14 миль від меж зони безпеки, так і про 80 миль. Останню цифру часто називають достовірнішою, оскільки при ближчому розташуванні шхуни до епіцентру її могли помітити американці з патрульних літаків.

Як би там не було, а вибухова хвиля Фукурю-мару не досягла, зате через три години після підриву її накрив "дощ" у вигляді радіоактивного попелу, що складається здебільшого зі шматочків донних коралів та піску. Звичайно, рибалки не могли не помітити ядерного "грибу", але на те, щоб залишити зайняте ними місце, пішло шість годин. Саме стільки знадобилося на те, щоб підняти трал та переробити спійманого тунця. Екіпаж робив це під попелом, який, щоб не заважав, довелося голими руками збирати в мішки і викидати за борт.



Наслідки дії радіації на капітані «Фукурю-мару»

Коли шхуна нарешті покинула район Маршаллових островів, у всіх рибалок виявилися перші симптоми променевої хвороби — головний біль, нудота, запаморочення, почервоніння очей та діарея. Ефект додатково посилювався тим, що один із членів екіпажу зберіг невеликий мішечок з попелом для аналізу і помістив його в кубрик, де були інші. Згодом на тілах з'явилися пухирі, почало випадати волосся.

"Фукурю-мару" прибула до Японії лише 14 березня, затримавшись ще й через шторм. До цього моменту владі було відомо про плачевний стан справ на шхуні, тому моряків тут же помістили в карантин у містечку Яїдзу, куди прибули вчені з Токійського університету. Проведений ними аналіз вмісту того ж мішечка показав, що попіл утворився внаслідок вибуху водневої бомби. Це стало для американців шоком, які тримали свої випробування в найсуворішому секреті і не підозрювали, що хтось міг про них дізнатися.

Незабаром усіх членів екіпажу перевели до лікарні при Токійському університеті, де ними взялися як японські лікарі, так і американські. Щоправда, за спогадами самих рибалок, американці швидше вивчали їх, аніж лікували. Коли ж рибалки починали вимагати їх видалення, до лікарні був особисто міністр закордонних справ Кацуо Оказакі і вмовляв їх зазнати американців.



Тунець, що зазнав радіаційного зараження, на ринку в Осаці, 1954 рік

Лікування просувалося досить успішно, але наприкінці серпня погіршився стан одного з членів екіпажу, радиста Айкіті Кубоями. 23 вересня 1954 року він помер, ставши першою жертвою термоядерної зброї. Інші 22 особи було виписано 20 травня 1955 року. Пізніше їм та сім'ї Кубоями США виплатили компенсації в обмін на відмову у присвоєнні їм статусу постраждалих при атомних бомбардуваннях, як це робилося для мешканців Хіросіми та Нагасакі.

Згодом рибалки страждали від різноманітних ускладнень. Деякі померли від ракових захворювань, інші від цирозу печінки. Найбільш відомим із них став Оісі Маташичі. У нього народилася мертвонароджена дитина, але Маташичі зміг подолати рак печінки і став антивоєнним активістом, дожив до 87 років і помер у 2021 році.

У самих США довго вважалося, що «Фукурю-мару» навмисно опинилася в зоні поразки, що командував шхуною радянський агент, а зроблено це було для оприлюднення випробувань і з'ясування характеристик самої зброї. Успішне ж випробування радянської водневої бомби лише через рік після інциденту з японськими рибалками сприймалося, як підтвердження тому, що за інцидентом стояв СРСР.

Незабаром стало відомо, що в районі атола Бікіні на момент випробувань знаходилося близько сотні рибальських човнів, члени екіпажів яких також постраждали від радіації, хоч і не дуже значно. У Японії історія з «Фукурю-мару» породила сильний антиядерний та антиамериканський рух, що вилилися в заборону цього виду зброї та вимоги виведення американських військ, які, втім, не мали успіху.



"Фукурю-мару" у музеї. Токіо, 2007 рік

Сама шхуна вже 22 серпня 1954 року була куплена Токійським університетом рибальства для досліджень. 1956 року її перейменували на «Хаябуса-Мару» і почали використовувати як навчальний, але незабаром закинули. 1970 року ЗМІ привернули увагу до судна, що стояло серед сміття в каналі. Канал розчистили, а саму шхуну витягли на берег і в 1976 відкрили для відвідування.