«Домашні олені», або Як страви з щурів стали частиною національної кухні в різних куточках світу (7 фото)
Для нас споживання щурів — це крайній крок, вимушений захід через голод. Ці гризуни йшли в їжу на кораблях, що зазнавали лиха, в обложених фортецях та там, де стихія чи війна позбавили людей врожаю. Проте в деяких культурах щури — зовсім не вимушений харч, а традиційний продукт. Їх готують не від безвиході, а тому що це частина місцевої кухні.
Печеня зі щурів народу аді
У народу аді є цікаве прислів'я: «Немає щурів — немає свята». Звідки воно взялося? Аді мешкають у передгір'ях Гімалаїв, в індійському штаті Аруначал-Прадеш. Вони живуть невеликими громадами, кожна з яких говорить власною мовою та дотримується своїх звичаїв. Утім, у них чимало спільного. Наприклад, щороку всі аді святкують Аран — весняне свято, що символізує пробудження природи.
До святкового столу
Під час свята аді проводять релігійні обряди, співають пісень, танцюють і веселяться. Звісно ж, не обходиться і без частування. Головна страва урочистостей — бул-булак оінг. Це пряна печеня зі щурячих тельбухів, лапок і хвостів із додаванням спецій та імбиру. Готують її й до інших свят, але саме на Аран вона вважається обов'язковою і готується в особливо великій кількості.
У народу аді щури взагалі цінуються дуже високо. Вони вважаються делікатесом, їх часто дарують на свята. На день народження дитині заведено дарувати двох щурів — уже оббілованих та випатраних. На весіллі наречений зобов'язаний піднести пару щурів батькам нареченої на знак вдячності за виховання доньки. Тепер ви розумієте, чому щур так міцно асоціюється в аді зі святом?
Неторкані та щури-гриль
В Індії представники касты неторканих (даліти) взагалі їдять усе, що може втамувати голод. Ці люди часто живуть у злиднях — часом їхнє єдине майно обмежується стегнову пов'язкою. Щури для далітів — основне джерело білка й єдине м'ясо, яке вони можуть собі дозволити.
Неторкані мешкають у міських нетрях, які просто кишать щурами. Спіймати гризуна та підсмажити його на вогнищі — справа нехитра. Іноді далітів зневажливо називають щуроїдами, але їх це не обходить. Часом вони наймаються пильнувати поля чи склади тільки заради того, щоб їм дозволили виловити там гризунів.
Даліти готують щурів дуже просто. Вони використовують усе м'ясо цілком і не знімають шкірку. Гризунів смажать на рожні чи решітці просто з хутром. Відчайдушні мандрівники, які все ж наважилися скуштувати цю страву, нерідко приємно дивуються. За їхніми словами, обгоріле хутро надає гіркуватого присмаку, але саме м'ясо виходить ніжним і досить смачним. Щоправда, для туристів це вкрай ризикований делікатес — є ризик підхопити чималий список хвороб і паразитів.
Щурячі ферми в Камеруні
В Африці теж не проти перекусити щурятиною. Але, на відміну від Індії, де гризунів ловлять дідівськими методами, тут з'явилася ціла індустрія розведення цих тварин у неволі. Неподалік від столиці Камеруну, Яунде, розташовані найбільші ферми з вирощування щурів на всьому Чорному континенті.
Очеретяний щур
На фермах розводять не звичайних щурів, а очеретяних. Вони відрізняються від звичних нам велетенськими розмірами та агресивною вдачею. Камерунці цінують м'ясо цих тварин вище за курятину та кролятину. Аби воно стало справжнім делікатесом, за тваринами ретельно доглядають і відгодовують їх. Тому щурятина з ферм коштує дуже дорого.
Очеретяний щур, вирощений у неволі, може сягати 60 см у довжину й важити від 6 до 8 кг. У дикій природі ці травоїдні тварини живуть у болотистих лісах Центральної та Східної Африки. Свою назву вони отримали через любов до пагонів бамбука та очерету. Їхнє м'ясо вирізняється ніжним смаком і високим вмістом білка.
«Домашні олені» китайських селян
Китайська кухня не знає заборон — здається, у ній можна знайти практично будь-яку живу істоту. Не стали винятком і щури. Згідно зі стародавніми літописами, за часів династії Тан, до 900 року нашої ери, цих гризунів подавали навіть до імператорського столу.
В Азії смажені щури — звичайна їжа
Щоправда, для імператорського столу готували лише новонароджених щуренят — ніжних і ще без хутра. Їх цілими запікали в меду, а їли за допомогою паличок. З часом ця страва зникла з палацового меню, але серед люду її досі цінували. Селяни споживали не лише малят, а й дорослих гризунів. У некоторых регіонах Китаю щури популярні й досі. Їх там називають трохи дивно — «домашніми оленями». Можливо, така назва здається людям апетитнішою.
На колір і смак…
Науковці неодноразово досліджували прихильність різних народів до страв із щурів. Вони дійшли висновку, що в країнах Азії, Африки, Океанії, а також в Австралії та Новій Зеландії гризунів їдять зовсім не через голод. Просто місцеві мешканці не вважають цих тварин чимось брудним або неприйнятним. Тут до щурів ставляться так само, як у нас до кролів чи нутрій. Ці гризуни нікого не лякають, а чимало людей навіть віддають перевагу їхньому м'ясу перед свининою чи яловичиною.
Що ж до смаку, то враження тих, хто вперше скуштував щурятину, різняться. Хтось не знаходить у ній нічого особливого, а інші стверджують, що були приємно здивовані. Найімовірніше, на смак впливають різні чинники — вгодованість звірка, його раціон і, звісно ж, спосіб приготування.
Багато хто зазначає, що щуряче м'ясо за смаком нагадує курятину або кролятину. М'ясо бамбукового щура, якого відгодовували зерном, навіть порівнюють із бараниною. Найменш апетитними вважаються гризуни, спіймані на вулиці, особливо в містах, — їхнє м'ясо часто буває жорстким і набуває неприємного присмаку. Важливо пам'ятати, що щури є переносниками небезпечних недуг, зокрема чуми. Для Індії, де ця хвороба й досі становить загрозу, цей факт особливо важливий.
Таке розмаїття кулінарних традицій змушує замислитися: а чи готові ви скуштувати екзотичну страву зі щура, якби її приготували за всіма правилами й вона вважалася делікатесом? Чи все ж культурні упередження виявляться сильнішими за допитливість? Діліться думками в коментарях!

















